Кожен письменник має свій особливий стиль. Кожен поет по-своєму сприймає навколишній світ і по-своєму передає побачене і пережите в своїх віршах.

Творчість Павла Тичини - чи не найкращий доказ цієї закономірності. Його поезії важко сплутати з творами інших художників.

Знайомлячись з творами П. Тичини, я помітив, що особливе значення в його творах мають кольори. Використання квітів в описах природи робить його вірші яскравими і по-справжньому різнокольоровими. Але ще більше значення, як на мене, мають звуки. Колись мені розповідали, що всі люди по-різному сприймають наш світ: хтось орієнтується на зорове сприйняття, хтось на відчуття, а хто - то-на звуки. Напевно, П. Тичина саме з тих людей, які сприймають наш світ на слух. У його творах природа звучить різними нотами. Читач відразу чує, як шумить вітер, шумлять гаї, співають птахи і дзюрчить вода в струмках ...

Цікаво, що поет не тільки передає звуки, почуті ним в природі, а й створює свою власну мелодію. Це неповторна мелодія самого вірша. Раніше я навіть не уявляв, що поетичне слово може звучати так, ніби це якась мелодія, не гірше музичні твори!

«Горить-тремтить ріка, як музика», - пише Павло Тичина в поезії «Гаї шумлять». І так само горить-тремтить, як музика, поетичне слово видатного українського поета Павла Тичини. Воно зачаровує нас, напевно, майже так само, як заворожують звуки і фарби рідної природи, яку так майстерно зобразив художник у своїх віршах ...