Аналіз (паспорт) вірша "Давня весна" Леся Українка (1984 р.):
Тема: краса весняної природи, її вплив на хворобливий стан поетеси.

Ідея: возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.

Основна думка: вміння бачити красу природи, радіти природі, незважаючи на труднощі

Автор — Леся Українка (Л. П. Косач).

Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики — пейзажна.

Мотиви — радість, естетичне задоволення від приходу весни; гармонійна єдність людини та природи.

Лірична героїня тотожна самій поетесі, яка, страждаючи від невиліковної хвороби, знаходила розраду в красі навколишнього світу.

Композиція: Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: Хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни.
Кульмінація: Радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв'язка: Вдячність поетеси весні за її дарунок.

Художні засоби — епітети: «весна весела, щедра, мила», «радісна весна», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «білесенькі квітки», персоніфікації та уособлення: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна... дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «замиготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук... прислав», «душа не забуде», «весна дала», повтор: «не було» — «не буде» — «була», порівняння: «летіла хутко, мов стокрила», гіпербола: «весни такої не було й не буде», риторичні окли­ки: «За нею вслід співучії пташки!», «Зелений шум, веселая луна!», «Ні, не забула!».

Асоціативний кущ: «Весна», «Леся». Весна в творі весела, щедра. Все в природі оживає, бринить, гомонить, співає, а героїня хвора та самотня, але її настрій під впливом цієї краси також змінюється, в неї з’являється надія на одуження.

Вірш  «Давня весна» пов’язаний із хворобою поетеси,і  єдина її розвага і розрада -  клаптик голубого неба у вікні, гілочка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинене вікно, та дзвінкі співи пташок. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя.