Іван Карпенко-Карий - український драматург, прозаїк, актор, режисер, один з корифеїв українського побутового театру.
Роки життя: 29 вересня 1845 року - 15 вересня 1907 року (62 року)
Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) - український драматург, прозаїк, актор, режисер, один з корифеїв українського побутового театру народився 17 вересня 1845 року в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.
Від 1859 служив дрібним чиновником станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.
1863 заснував аматорський гурток, до якого приєднався М. Кропивницький. 1869 одружився з Н. Тарковською. 1871 неподалік м. Кіровограду на землі, що дісталася в спадок, побудував садибу (після смерті дружини 1881 назвав Надеждівкою – нині це історико-культурний заповідник "Хутір Надія"). Ставши членом Товариства з поширення ремесел і грамотності (нелегальний українофільський гурток), пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. Восени 1883 за політичну неблагонадійність звільнений зі служби та висланий на 3 роки до міста Новочеркаськ під гласний нагляд поліції. Від 1888 – актор трупи свого брата М. К. Садовського. 1890 разом зі своїм молодшим братом П. Саксаганським створив "Товариство російсько-малоросійських артистів". Під керівництвом його брата товариство стало найкращим українським театральним колективом, що плідне розвивав традиції української сцени. На базі цього товариства виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру "Малоросійська трупа", а згодом – "Товариство малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого". Літературну діяльність почав у середині 1870-х як критик, фейлетоніст, публіцист. У драматургії виступив на початку 1880-х. Написав 18 оригінальних п'єс і переробив 3 п'єси інших авторів - (Бурлака (1883), Безталанна (1884), Бондарівна (1884), Розумний і дурень (1885), Наймичка (1885), Мартин Боруля (1886), Гроші (1889), Сто тисяч (1889), Батькова казка (1892), Паливода XVIII століття (1893), Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895), Понад Дніпром (1897), Чумаки (1897), Сава Чалий (1899), Хазяїн (1900), Гандзя (1902), Суета (1903), Житейськеє море (1904).
15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.
З нагоди 100-річчя від дня народження Карпенка-Карого у 1945 його ім'я присвоєно Київському інституту театральних мистецтв.