Василь Симоненко був переконаний, що людина обов’язково має мріяти, прагнути робити великі і малі відкриття, жити яскравим повноцінним життям. Про це вірш "Гей, нові Колумби й Магеллани".

Аналізуючи вірш "Гей, нові Колумби й Магеллани" ми бачимо що він побудований на протиставленнях: "Байдужість – мрія", "пасивна життєва позиція – активна позиція", "спокій – пошуки".

Тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче.

Ідея: смисл життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності.

Основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів.

Композиція: Поезія складається з шести куплетів по чотири рядки. Твір починається із звернення до нових Колумбів і Магелланів з пропозицією продовжити відкривати цікаве, незвідане в житті. Протягом поезії автор висловлює думку про прагнення кожної людини жити активно, на благо рідного краю, народу. Наприкінці поезії В. Симоненко засуджує байдужість і пропонує її «шкварити… на вогні»

Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..».

Риторичні оклики: «Напнемо вітрила наших мрій!», «Кораблі! Шикуйтесь до походу!», «Мрійництво! Жаго моя! Живи!», «Відкривай духовні острови!», «Нидіє на якорі душа!», «Півень землю всю не розгребе!», «Шкварити байдужість на вогні!»

Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито?», «Нащо ж ми народжені тоді?», «Як нам помістити у корито, Наші сподівання молоді?». Питальні речення створюють відчуття дискусії, яку ліричний герой веде з тими, хто вважає, що «все вже відкрито» і нема для чого мріяти, прагнути чогось. Ліричний герой закликає мріяти, відкривати «духовні острови» «в океані рідного народу»

Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить».

Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві».

Протиставлення: "Кличуть нас у мандри океани, Бухту спокою облизує прибій». Протилежні метафори «мандри» ­- «бухта» означають активну та пасивну життєві позиції"

Дієслова в неозначеній формі у рядках: «Мріяти й шукати, доки жити, Шкварити байдужість на вогні!..» з одного боку допомагають чітко окреслити життєву позицію ліричного героя, з іншого – сприймаються як заклик «нових Колумбів й Магелланів» до небайдужості, мрій і пошуків

«Корито» – обмежене, приземлене життя без мрії і руху вперед. «якорі іржаві» – буденність, байдужість, пасивність; те, що гальмує «сподівання молоді». «Б’ються груди об вітри тужаві, Каравела в мандри вируша»

Можна відкрити нову землю, новий острів чи протоку, врешті-решт – нову зірку в небі. А якщо ти не мандрівник і не астроном? Не втрачай надії: найбільша загадка – це сама людина. І перш, ніж мріяти про далекі чужі землі, хай і прекрасні, подивися навколо, відкрий для себе синяву безмежного неба, квітку в росі, невтомну мурашку. Відкрий друга, якусь гарну рису у товариша, захопися книгою Зроби добрий вчинок, допоможи комусь. Оце й буде той "духовний острів", який ти відкриєш.

Увесь вірш "Гей, нові Колумби й Магеллани..." В. Симоненка — пристрасний заклик до роботи душі, до мрій і пошуків, до нових звершень.