Повість "Маруся" це особлива сторінка творчості Григорія Квітки-Основ'яненка . Вона має сентиментальне забарвлення. Основним сюжетом цієї повісті є зворушливе кохання гарної ніжної сільської дівчини та розумного й меткого, хоч і бідного парубка-сироти. Це палке, щире кохання дуже ідеалізоване, фінал його занадто трагічний.

Вперше побачивши Василя, Маруся одразу ж полюбила його. Так само і Василь покохав Марусю. Але їм так і не судилося бути разом. Спочатку цьому протистояв Марусин батько. "Як прийде набор, — говорить він Василеві, — то тобі лоба забриють, бо ти сирота. А що тоді буде з Марусею, — ні жінка, ні удова, звісно, як солдаток шанують..." Тут, до речі, Квітка одним з перших серед письменників сказав правдиве та співчутливе слово про долю жінки-солдатки. Щоб відкупитися від солдатчини, парубок іде на заробітки. У той час Маруся, застудившись, помирає. Згасла Маруся, як та свічка. Не витримав Василь смерті своєї нареченої. Шукав він захисту від болю в монастирі, але разом з тим "ськав усякої болісті, заморив себе зовсім, а там і вмер. Вмер, щоб на тім світі приєднатися до своєї Марусі".