У повісті «Маруся» ми маємо яскраву картину селянського життя і побуту на прикладі життя родини Наума Дрота. Наум Дрот "був собі заможненький: було й волів пар з п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати і у дорогу ходити, була ж і нивка, одна і друга, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати". Аж ось нарешті Бог послав Наумові і його жінці Насті найдорожче в житті — донечку Марусю.

Що вже пестили та кохали вони своє дитя! Але головне, що вони виховали її так, як самі були виховані батьками: в дусі пошани і покори Господу. Так і зростала Маруся: "Ще маленька було, а знала і "Отче наш", і "Богородицю", і "Святий Боже", і половину "Вірую"". І все своє життя прожила так, щоб гріха не наробити.

Г. Квітка-Основ'яненко яскраво змалював українські обряди, які завжди супроводжувались піснями та промовами, виконувались урочисто та піднесено: "От постукали і раз, і вдруге, і втретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю..." А коли на сватанні вже все змовлено, то дружечки пісні співають: Та в саду соловейко не щебетав, Там Василь Марусі не цілував, Як же соловейко защебетав, Василько Марусю поцілував.

Описуючи Великдень, письменник розказує, і як Маруся "учинила паску, положила туди яєчок, імберю, бібків, шапрану, і спеклася паска і висока, і жовта, і ще у печі зарум'янилась", і що збирала вона до церкви, робивши все, "як мати навчала". І як службу чинили, і як христосувались опісля служби, "по закону тричі", і як потім розговлялися, починаючи зі свяченої паски, куштуючи її "бережно, щоб крихт не розсипати під стіл". І все це робили з молитвою. А коли спіткало сім'ю горе, то був особливий обряд — поховання.

Обряд поховання неодруженої дівчини відрізнявся від поховання жінки. Людей збирали "кого дружком, кого у підружки, кого у старости, жінок у свашки; дівочку у світилки, парубків у бояри". Був і просватаний жених. А далі "...бояри положили Марусю у труну, а дружечки поправили ще віночок (бо ще не була вінчана)..." Велика це була втрата для батьків, і тільки щира віра в Бога допомогла їм пережити це горе: "Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдався в тугу...".