Головний герой повісті "Климко", Григора Тютюнника, виявляє непереборну готовність дійти до заповітної мети, терпляче зносячи важкі випробування.

Климко рано став дорослим не лише від болю й страху, а й від почуття відповідальності – і за себе, і за інших, завдяки товариській солідарності, яка за окупації виявляється зовсім не так, як у мирних дитячих заняттях, адже він міг, наприклад, „пересидіти” окупацію у своєму закутку (з допомогою друзів пристосованому до життя службовому  при шахтному приміщенні), куди німці й не зазирали, і від голоду йому б земляки вмерти не дали б. Але могла загинути новонароджена донечка Наталі Миколаївни, бо в матері пропало молоко, - і Климко не став дожидати, що хтось – ну, хоча б дід Зульфата – рятував її.

Саме рішення Климка заради цього пуститися в таку небезпечну дорогу – вже є подвигом. Але він про таке й не думає. Кожен крок його по життю, включаючи й останній, - для нього простий і природний. Його дущі органічно притаманна потреба жити за законами справедливості, чуйності, доброти.

Вразлива від природи, ніжна душа Климка стає ще чутливішою, від пережитих подій у дитинстві і ще з малих літ він почувається самотнім, ніким не захищеним мандрівником.