Коли вороги прийшли на землю твоїх батьків, то обов’язок кожного — стати на її захист, зробити все можливе, щоб захистити рідних, близьких, увесь народ від нападників. Найважчий тягар лягає на плечі чоловіків та юнаків, яким ще важко знайти в собі силу духу й мужність, щоб іти безоглядно в бій на смерть. І ці молоді люди звертаються за порадою до бувалих воїнів, до своїх командирів, які власним прикладом показували зразки патріотизму та героїзму.

Капітан Петро Колодуб напередодні великого бою розкриває на прохання молодих танкістів свій "внутрішній секрет" як "людини безстрашної і невтомної". У його спогадах постають перші місяці війни, коли йому довелося познайомитися з дідом Платоном Півтораком, який разом зі своїм товаришем — дідом Савкою — на човні переправляв військових через Десну. Це він, дід Платон, запалив у серці Колодуба вогонь ненависті до фашистів, став для нього "грізним голосом нашого мужнього народу". Особливо запам’яталися капітану прощальні слова діда, звернені до пригнічених відступом солдатів: "Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино".

"Ніч перед боєм" — це розповідь про дідів - Платона і Савку - яки ціною свого життя топлять у Десні човен із гітлерівцями.

Наприкінці оповідання капітан Колодуб зізнається: "Зараз я Герой Радянського Союзу. Багато я знищив ворога, що й говорить! Але, де б я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон...".

Ось так моральні уроки двух дідов, допомогли наприклад капітану Колодубу стати мужнім, по новому подивитися на ворога та на війну.