Тарас Шевченко у своїх творах зобразив земних - звичайних українських жінок – матерів. "Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки, мабуть, не знайти ні в одного з поетів світу", - так писав про Тараса Шевченка Максим Рильський. Нещасний в особистому житті Шевченко найвищу красу бачив у жінці, в матері. Образ коханої жінки, жінки – матері – улюблений образ Шевченка.

У поемі "Наймичка" Ганна показана не як жертва, а як мати. Можливо, не було жодної людини, яка б не перейнялася співчуттям до знедоленої жінки, не захоплювалася тією материнською любов’ю. У пролозі поет подає життєву передісторію героїні. У неділю вранці, коли за українською традицією, люди йшли до церкви, то молодиця – у поле, на могилу, вкриту туманом, пригортаючи до себе сина, розмовляє з туманом. Її огортає глибока туга, бо не буде вона поряд із дитяточком. Син – позашлюбний, нехрещений, тому вона просить не лаяти її,обіцяє виплакати йому долю, молитися за нього. Але материнське серце не покидала думка: як же там у чужих людей живеться її синочку?

Трагізм Ганни ще й в тому, що вона живе в однім будинку з сином, невісткою і їхніми дітьми, але не може признатися, що вона їм рідня. Крізь усе життя вона пронесла цю таємницю і лише в передсмертні часи зізналася синові, що вона його мати.

У поемі "Наймичка" Т.Г. Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові:
Дитя моє!
...Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.

Змальовуючи страждання матері-наймички, поет захоплюється святими материнськими почуттями, її подвижницькою працею і відданістю дітям, чим започаткував в українській педагогіці культ жінки-матері.