Головна думка поеми "Євшан-зілля", М. Вороного яскраво виражає патріотичну ідею вірності батьківщині, своєму роду і народу. Але поет не міг не бачити і того, що значна частина суспільства розгублена, у ній запанували розпач і безнадія. Тому його гнівне палке слово звернене до тих, хто занепав духом:

А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема, і манівцями
Ми блукаєм без дороги!

У післямові М. Вороний задає риторичне питання, яке є актуальним у всі переломні епохи для народу, для нації:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!

Поема М. Вороного змушує і наших сучасників замислюватися над тим, як і де шукати шляхів відродження історичної пам’яті, щоб процвітала українська держава і її народ з віку у вік.