Казка нас навчає, що без краси людських взаємин не може бути гармонії й краси ні в природі, ні в людському оточенні. Людина не може жити без інших людей, вона має поважати не лише себе, а й оточуючих.

На відміну від мешканців міста, пастушок завжди готовий прийти на допомогу, часто починає свої речення займенником я, однак це бажання не виокремитися, а, навпаки,  запропонувати своє я іншим. Пастушок ні на мить не хоче залишитися серед  яянів. Але як зрозуміти сказане ним дідусеві: "Я хочу, аби ти бодай перед смертю дихнув свіжим повітрям"? Невже в місті  не було чим дихати? 

Отже, бути серед людей і залишатися при цьому самотнім, бачити щодня сотні облич і не чути жодного слова, будувати вежі-будиночки, щоб нікого туди не запрошувати - страшно. "Дихнути свіжим повітрям" - це вирватися на волю, жити повноцінно, усвідомлювати себе потрібним людям. Тому, побачивши знайомі скелі, пастушок вигукує: "Тепер ти бачиш, який гарний цей світ!"

Тому одна з головних думок, те що коли ж яянин починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не можеш сам – звертайся за допомогою, не соромся, зумій перебороти у собі пиху та зухвальство.

Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо вчасно його побороти.