Вітька Горобець – головний персонаж твору, якому лише 14 років. У таком юному віці він уже закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця поєднані такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.

Федько Котигорошко – 12-річний друг Вітьки. Федько – «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Він романтичний, бо запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Федько ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною. Він багато читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками.  Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман». Хлопець був хорошим другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і завжди хотів бути поруч: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».

Галя Козачок – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закохався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку вона працює листоношею, щоб заробити собі грошей. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.

Петро Білий – боягуз, мамин синочок, ябеда, хвастун, брехун, «завжди прилизаний, напахчений одеколоном». Він боїться випробувань, намагається врятувати тільки себе.