Пустельник - колись був воєводою, "але зажерся із батьком теперішього князя. Мені його безперервні військові походи впоперек горла стали. Воює, воює, а який із того мав хосен? Ані клаптика землі не зумів приточити до Люботина. Плюнув я та й подався сюди".

То був незвичайний дракон: його не цікавило вбивство людей, він харчувався лише рослинами, мав добре серце. Дракон попросив Пустельника навчити його грамоти. Не драконове це діло, книги читати. Я тебе не відраджую, але, хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде. Від многої мудрості много скорбі, і хто примножує знання, примножує печаль.

Дракон мирно жив у печері, нікому зла не творив, читав книги, писав вірші. Князь оголосив «герць» (бій) із драконом, за переможцю якого князь віддасть в жони свою дочку та свій князівський престол. Хоч і з'їхалося багато охочих лицарів, проте бій був невдалий, оскільки дракон, не маючи ніякого бажання проливати чиюсь кров, не виходив із печери. Лицарі вирішили виманити дракона. Вони розвели багаття перед печерою, маючи намірвикурити його звідти. Але натомість мало не задушили його чадним газом. Князь звелів загасити вогонь, він переслідував власні інтереси: йому потрібна була не сама смерть дракона, а лицар, який би власноручно зробив би такий подвиг. Отже, перший бій був невдалий.

Через Пустельника Князь познайомився із драконом, втерся йому в довіру й попросив допомогти йому в такому делікатному ділі. Князь, незважаючи на безсоромність прохання віддати життя заради "спасіння" Люботина, насмілився висунути для дракона ще декілька умов: в князівстві буде оголошено, що дракон викрав князеву дочку Настасію, і вона для правдивості посидить до бою декілька днів у печері, а найголовніше — дракон повинен піддатися у бою для конкретного лицаря — пана Лавріна. Пан Лаврін був великим лицарем, побував у багатьох походах, здійснив немало подвигів, але, окрім цього, його більше нічого не цікавило: "Державні справи не для мене. Я виріс у сідлі і в сідлі з мечем у руках волію постати перед богом. Як той Святослав Завойовник, що головою наклав у бою з печенігами. Затишне життя на перинах мене мало приваблює".

Лаврін не зміг убити дракона, бо відчував, що дракон не по-справжньому б'ється, він побачив у його очах відчай, біль і бажання жити. Лицарю було шкода дракона. Тому Дракона вбив Лаврінів джура, що стояв збоку.