Мамо, люба, добра, м ила. — так ми звертаємося до найкращої в світі людини, яка нас береже, пестить, ростить, не замислюючись над тим, як ми за це віддячимо їй. Я вважаю, що образ матері живе у серці кожного порядного українця, бо саме він — один із найсвятіших, найулюбленіших у нашій літературі.

Однією з центральних тем у творчості Т. Шевченка є трагічна доля жінки в тогочасному феодально-кріпосницькому суспільстві. Їй письменник присвятив поеми «Слепая», «Сова», «Наймичка», «Відь­ма» та інші, повісті російською мовою — «Наймичка», «Капитанша», «Художник», «Музыкант». Коли читаєш твори Кобзаря, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, на моє переконання, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчаї, надії, прагнення.

Доля жінки-матері була добре відома Т. Шевченку. З болем у серці він говорив про рідну матір, яку «ще молодою — у могилу нужда та праця положила». Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу.

Рідні сестри поета поневірялися на панщині. Про них завжди турбувався Тарас Григорович, допомагав їм чим міг.

Письменник заговорив про долю жінки тому, що була це найбо­лючіша рана закріпаченого села. Правдивий, реалістичний показ тяжкого становища жінки-матері міг бути обвинувальним актом проти гнобителів, проти кріпосницько-самодержавного ладу.

Поруч із цим у низці поезій Т. Шевченко стверджував свої ідеали, погляди на жінку-трудівницю, прищеплював читачам по­вагу і пошану до неї: Нічого кращого немає, / Як тая мати мо­лодая / З своїм дитяточком малим. / І перед нею помолюся, / Мов перед образом святим.

Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко — один із перших образів митця. У поемі відтворено долю збезчещеної дівчини. Вболіваючи за її долю, автор хоче застерегти Катерину від необхідного вчинку, радить «шану­ватися, щоб не довелося москаля шукати». Вона була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, за­мість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади, батьків. Катерина здатна, на мою думку, пожерт­вувати собою, власним життям, але врятувати від ганьби рідну дитину. Найвища самопожертва — в материнстві, бо саме мати дарує дитині не тільки безмежну любов, віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.

Не можна не згадати і Ганну, героїню поеми «Наймичка», яка теж була жертвою панської розпусти. Вона, спокутуючи власний тяжкий гріх, все життя працювала в господі свого сина . най­мичкою і до кінця днів розплачувалася за помилку молодості. У поемі «Сова» письменник змальовує не тільки поневіряння покритки, а й помсту над паном-спокусником. Носієм цієї пом­сти є дочка сліпої, вона, збожеволівши, вбиває пана і підпалює його будинок.

Таким чином, образ матері Т. Шевченко підніс з кріпацьких низин до вершин вічності. Він бачив у жінці духовну красу, обож­нював материнство, уславлював вірність і щирість.