У давнину, коли складалися такі казки, людина одухотворювала все навколишнє, наділяючи його людськими властивостями. Тому головні персонажі казок про тварин мають людські риси: вони розуміють один одного, розмовляють, думають, переживають тощо. І свої якості – розум, доброту, хитрість – люди приписували тваринам.

Ознайомившись із казкою "Фарбований шакал", ми переконалися, що ошуканство ніколи не закінчується добром. Ця казка, як і багато інших творів мистецтва слова, змушує кожного з нас поглянути на себе крізь призму життя героя твору. Який я? Чи чесний зі своїми друзями, батьками? Чи хочу бути завжди першим, незважаючи ні на що? Чи хочу я, щоб усі оточуючі працювали на мене та виконували всі мої забаганки? Якою людиною я росту? Можливо, вперше в житті вам спало на думку дати оцінку власній поведінці.

Такі казки вчать ніколи не обманювати, бо все таємне і приховане завжди з’ясовується; не бути надміру гордим, бо через це можна легко втрапити в халепу; ніколи не довіряти першому враженню, бо в переважній більшості випадків воно є неправильним; багато не вихвалятися і не обіцяти зробити те, чого не можеш.

У яких життєвих випадках ми вживаємо вислів фарбований шакал: коли хтось багато вихваляється і обіцяє зробити те, чого не може; коли хтось хоче зробити враження що він не такий, який є на справді; коли хтось обманює та щось приховує; коли хтось вважає себе надміру гордим.