Повість І. С. Нечуя – Левицького примусила мене замислитися над безглуздостю тієї домашньої війни, яка, по суті, знищує родину. Цей твір здатен очищувати, лікувати, допомагати звільнитися від життєвої скверни.

У повісті автор показує що українцям властиві такі позитивні риси як працелюбність, потяг до освіти, здоровий оптимізм, мужність, універсальність, розбудова міцних сімейних стосунків. Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і матері. Але, нажаль, Нечуй – Левицький розкрив деякі небажані, негативні риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки українцям середини ХІХ ст., а і нашего століття. Це: пияцтво, забобонність; егоїзм, покладання в громадських справах на тезу «якось –то воно буде», «моя хата скраю»; довірливість; жадібність, заздрість.

Отже, письменникові вдалося показати те, що, на жаль, швидко не зникає.