Поетичним дебютом Семоненко стала збірка "Prelude" (1913). Її склали милозвучні вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почувань: «Мара», «Молитва», «Нудьга».

На його глибоке переконання, українська поезія потребувала реформістських. Зрештою, Семенко відкидає як безперспективний модерністський напрямок і поступово схиляється до авангарду. В його віршах з'являється чимала доля іронії та самоіронії.

Футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. 1915 р. відкривається циклом «Крапки і плями», більшість віршів якого написані в імпресіоністичній манері.

Сюжетны цикли інтимної лірики «Осіння рана», «П'єро кохає», написані у формі солдатського щоденника, де зустрічаємо справжні перлинки інтимної та медитативної лірики — «Кондуктор», «Ніч», «Розставання», «Заплети косу міцніш».

Наприкінці 20 - х років М. Семенко змушений відійти від власної поетичної системи під тиском «радянської літератури». Збірка публіцистичних віршів "Міжнародні діла" (1933) прославляє СРСР та викриває націоналістичний світ. Єдиним твором, що заслуговує на більш пильну увагу є поема "Німеччина" (1936), у якій автор у гостро сатиричній формі піднімає проблему загрози фашизму.