Світ такий, яким його хочуть бачити. Для одних він сірий, нудний, нецікавий, для інших – різнобарвний, сповнений таємниць і несподіванок.

епітети - «розлючений сусід»; «багряне листя»; «осіннє сонце»; «голі клени»; «сірий день»

повтор - «кажу... кажу...»; «коли..., коли...»

метафори - «чаклунка збила... з пуття», «кіт залив... вирок»

У вірші "Кольорові миші", Л. Костенко, йдеться про дівчинку Анну з "шістсот якогось року", яку судять у Вишгороді за дивний "гріх": з багряних кленових листочків "вона робила … кольорові миші", як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: "чаклунка Анна збила з пуття його дітей", які забули про свої цяцьки, адже тепер "вночі їм сняться миші кольорові".

Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт.

Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі.

В усі часи жили люди, які фантазували, мріяли, прикрашали світ різними яскравими кольорами. Їх, як правило, не розуміли, навіть сміялися з них, принижували. Кожна людина, навіть якщо вона ще маленька, — то неповторна індивідуальність, особистість. І шлях кожної людини — то ще й шлях до самоствердження.