Цитатна характеристика Мирослава, твір "Захар Беркут", Іван Франко

• «…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами», «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути ненщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
• «…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…»
• «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!»
• «Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!»
• «Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя».
• Поведінка Мирослави в монгольському таборі, її піклування про Максима («мов ясочка, припала край нього, слізьми обливала його тяжкі пута») викликають симпатію до дівчини. Вона кохає Максима і готова на самопожертву, аби визволити його з неволі, тому і пропонує йому золотий перстень, з яким він міг би перейти монгольську варту. Мирослава намагається підтримати в Максимові віру в життя, вселити йому надію на визволення. Вона з гордістю повідомляє, що внесла свою частку у підготовку розгрому монголів, порадивши тухольцям виготовити смертоносну зброю для ворогів — метавки.
• Вона струнка, як тополя, «рум’яніється, як рожа», в неї «чорні, палкі очі».
• Мирослава завжди вірна собі, вона діє, як підказує її сумління і серце. Тому вона виступає на боці народу, стає справжньою патріоткою батьківщини. Вона покохала простого селянина, хлопця, який в очах її батька був рабом. Однак конфлікт цим не вичерпується. Вона дізнається, що батько зрадник. Дівчина кидає його і йде до тухольців. Це при тому, що вона гаряче його любить. (Втративши матір при народженні, Мирослава знала тільки ласку батька.) Та любов дочки перемагає, вона хоче повернути батька на правильний шлях, а коли це не вдається, виступає на стороні громади проти батька. Вона стає донькою Захара Беркута, який радо її приймає.

3.6666666666667 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 3.67 (3 Votes)