Волелюбність, життєрадність, лицарська честь, священне почуття обов'язку перед своїм народом — основні риси характеру запорозьких козаків — вірних захисників нашої землі від татарських набігів. У серцях героїв пульсує почуття синівської любові до Батьківщини. Козаки у повісті — захисники мирного населення, а не мстиві людці.
|
Герой |
Риси вдачі |
|
Андрій Судак (дідусь, сімдесятирічний пасічник) |
привчав онуків до лицарського ремесла, оповідав про Запорожжя. |
|
Степан Судак (батько) |
допоміг звільнитись козакам, «так мусить бути, коли не годен інакше». |
|
Петро Судак (брат) |
«був відважний козак і не жалів себе», «його язик не любив дармувати». |
|
дід Панас (січовий бандурист) |
«він не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співами, у грізний час допомагаючи розумними порадами й умілим лікуванням». |
|
Семен Непорадний (митець арканом орудувати) |
«згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». |
|
Недоля (людяний сотник) |
«робив справедливий суд над безбожниками», вмілий керівник козаків, визволитель бранців. |
|
Остап Тріска (хоробрий ватажок) |
як лев бореться з ординцями. |
|
Остап Швидкий (невільник-українець, татарський бранець) |
«стояв у гурті і витирав сльози». |