У фольклорному ключі подає автор образи запорожців, вони схожі на фольклорних героїв-богатирів. Наприклад, Семен Непорадний «згинає залізні штаби, а коня підіймає поперед себе мов барана». Учні наводять свої приклади.

Мова твору глибоко народна: прислів'я («Мовчи язичку — їстимеш кашку», «Не скачи у воду, як не знаєш броду», «Не питай, а на вус мотай»), епізоди взяті з різних фольклорних джерел (виконання дідом Панасом на бандурі старої козацької думи), сцени, сповнені народного гумору:

— Ану, Петре, скажи що-небудь. Твій язик не любить дармувати.

— Не можу, братчики.

— А то чому?

— Кашу їм.

— Хіба ж не можна їсти й говорити?

— Можна, та не при каші. Коней шкода.

— А хіба ж воно як?

— От недотепний! Сказано: мовчи, язичку, — їстимеш кашку. Балакати будеш — кашу відберуть.