Тема влади землі над селянином належить до вічних тем у мистецтві. Персонажі повісті "Земля" глибоко вірять у визначеність і невідворотність долю. Цей міфологічний мотив простежується через весь роман й характеризує світосприймання рільника, його єдність із землею, природою, яка одухотворяється і стає важливим чинником творення світогляду героїв.

Загалом влада землі несе позитивну енергію для людини, проте в силу збігу особистісних чинників у натурі селянина набуває негативної дії. Особисті егоїстичні риси в характері Сави, його пристрасть до руйнування, нелюбов до землі привели його до порушення людських моральних цінностей, а відтак – братовбивства.

З цього випливає ідея роману: "земля повинна бути для людини, а не людина для землі". Земля покликана народжувати життя, у творі Кобилянської обливається кров’ю, стає причиною смерті. Гуманістична ідея повісті полягає в запереченні темної влади землі над людиною, хлібороб має мати владу над нею.

У цьому аспекті земля у творі змальовується двопланово: як життя, рух, зміни, оновлення, утвердження добра і водночас як руйнівник, темна сила, що спричинює зло, забирає у своє чорне лоно людей, тварин, рослин. Івоніка каже Михайлові: "Знаємо лише землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та вона свята. Крізь наші руки йде й білий хлібець".

Отож земля, в повісті "Земля" Кобилянської, постає як реальний і водночас містичний образ, як божество, що пожирає і відроджує людину. Її могутня і таємна енергія впливає на долю персонажів твору.