"Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квітки, хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти…". Говорячи ці слова , письменник Михайло Коцюбинський не думав, що одним із чудових самоцвітів, який досі чарує людство, стане його повість "Тіні забутих предків".

У цій повісті оживають ліс, гори, Черемош, оживають незвичайні герої. Оживає казка. Казка добра і зла. Казка любові і ненависті. І цій казці немає ні початку, ні кінця. "Тіні забутих предків" - лебедина пісня кохання, не надуманого, природного, чистого, щирого, прекрасного.

Іванові і Марічці судилося стати українськими Ромео та Джульєттою. Іхнє кохання розтопило чорну злобу, звело нанівець родову помсту. Кохання  удосконалює людину, робить її чутливою, щирою, душевно багатою, гуманною. Тому нехай у кожного в житті зустрінеться справжнє щасливе кохання.