Використовуючи образи й символи новели «Павутинка», складіть однойменне хайку.

«Павутинка, або пекло під Полтавою»

Якось Будда був на прогулянці під Полтавою в образі місцевого лісника. Пишні діброви та річки нагадували йому справжню гармонію. Він думав про те, які саме дерева й чому стають високими, які залишаються малими. Чи пов’язано це з річкою, що тече поруч, чи залежить від сонця? Можливо, це залежить від самого дерева, його бажання зростати.

Несподівано Будда вийшов на галявину, де ріс кремезний чорний дуб. Темне гілля ховало небо, затуляючи сонце. Величезні старезні корені розверзли землю. І десь далеко під ними у величезному проваллі було саме пекло і текла вогненна ріка.

Богдан усе життя творив лихо: крав, обманював і , навіть, вбивав. Він не вважав це злочинами. Таким було все його оточення, таки став і він сам. Тому його відправили до пекла. Але навіть тут він знайшов спосіб коїти злочини. Богдан познайомився з пекельними драконами, і розповів їм, де на землі можна нажитися. За це вони взяли його з вогненної річки до своєї печери, де ховали золото.

Будда пригадав, як Богдан ще у дитинстві врятував павука на дачі. Це він зробив, щоб той ловив мух, які дратували Богдана. Втім, це добрий вчинок. І вирішив Будда допомогти.

Богдан як завжди роздивлявся золото, що принесли дракони, яке вже надоїло йому, як і все у пеклі. Несподівано він побачив яскраве павутиння, що простягнув до нього Будда. «Треба вибиратися! Це мій шанс вернутися назад!» Богдан поліз нагору. Але у ту мить повернувся дракон із награбованим у кігтях: «Ти куди, Богдане? Невже надоїло бути багатим? Ким ти був там, наверху?» Богдан замислився. І, правда, все життя йому доводилося красти, брехати, вбувати, щоб якось жити. А тут - і золото, і могутні друзі. Подивився Богдан назад у печеру: «Стільки багатств я ніколи не мав!». Тільки-но подумав він так, як павутинка обірвалася, і він упав назад. Драконячий регіт зустрів його: «Тобі пощастило, Богдане! А то б знову був невдахою-крадієм. Якщо вже така ностальгія, завтра візьму тебе з собою до Риму. Там все, як ти казав, - безліч музеїв, золота, скарбів. Погуляєш! Ха-ха-ха!»

Будда засумлений пішов далі. Він знав, що є речі, котрі не змінюються. Але це розчарування вразило його досить сильно. Гармонія складна і не завжди є така, як ми того бажаємо.