Аналіз роману "Вершники", Ю. Яновський:

Тема: ідеологічно правильне зображення перебігу революції і громадянської війни в Україні. Цей твір був компромісом письменника із влас­ного совістю, спробою реабілітуватися перед офіційною критикою й усунути ідеологічні "хиби", допущені в романі "Чотири шаблі". Він підкреслив у ньому провідну роль більшовицької партії і закономірність пере­моги червоного прапора, оспівав і звеличив союз робітничого класу й селянства, а також героїзм революціонерів-більшовиків. Роман, безперечно, був даниною своєму часові.

Ідея: "тому роду не буде переводу", в якому бережуть правічні моральні скарби: любов до свого подружжя і до дітей, вірність, працьовитість, віру в люд­ське в людині і мужність.

Жанр: роман у новелах. Це один із різновидів роману, в якому новела використовується як основна композиційна одиниця.

Сюжет: Роман "Вершники" складається з восьми невеликих розділів-новел ("Подвійне коло", "Дитинство", "Шаланда в морі", "Батальйон Шведа", "Лист у вічність", "Чубенко, коман­дир полку", "Шлях армій", "Адаменко").
Три перші новели зв’язані між собою болючою та глибоко актуальною проблемою роз­паду роду, сім’ї заради сумнівної вартості цінностей, які породила революція.
У новелі "Подвійне коло" в центрі уваги письменника знаходяться інтереси класові і родинні, болючі роздуми письменника про трагічні події в історії українського народу, коли брат повстає на брата. Бій на рівному степу під Компаніївкою одного спекотного серпневого дня 1919 р. символізує всю складність ситуації в Україні під час громадянської війни. У центрі зображення в новелі "Подвійне коло" — сім’я Половців. Рідні брати стали ідеологічними ворогами. Андрій командував загоном Добровольчої армії генерала Анто­на Денікіна. "Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко", Панас Половець — "вільний моряк батька Махна" за власним його визначенням, "махновський душогуб", за словами Оверка. Четвертий Половець — чотирнадцятилітній Сашко — воює разом з Панасом.
За законом природи й людської історії "перемагає найсильніший". Бій під Компаніївкою виграв Іван Половець — командир кінного загону інтернаціонального полку. Але автор за­суджує криваву різанину, хоч вона і вчинена заради нового життя. Автор змушує читача по черзі вислухати "правду" від кожного брата, які намагаються утвердити її — кожен свою, їх об’єднує пам’ять роду і батькові старі слова про те, що "тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". Характерно, що згадують ці слова брати за мить до смерті. Обирали ж вони кожен свій шлях, знехтувавши батьковою мудрою наукою. Оверко роз­мірковує: "Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!" Панас Половець проголошує: "... ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжит­тя?" Рішучу крапку в дискусії про рід ставить Іван зі своєю марксистською логікою: "Рід розпадається, а клас стоїть". За словами відомого літературознавця Юрія Лавріненка, у цій кульмінаційній новелі роману "Вершники" "тема згуби матері, роду, нації через зневагу і нічим не обмежену політичну боротьбу синів-братів" досягає апогею.

Найбільш виразною в новелі є сцена похорону загиблих. "По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалось, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльо­зи, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав". У слов’янській міфології дощ завжди був символом очищення від усього лихого. Промовис­тою сценою похорону автор чітко заявив свій протест проти такого жорстокого вирішення соціальних конфліктів, як братовбивство.