Аналіз вірша "О земле втрачена, явися!..", В. Стус: належить до невольницької лірики.

Тема: щира розмова ліричного героя з рідною землею.

Ідея: тверда переконаність автора в тому, що для Вітчизни однаково дорогі й рідні всі її діти, яких вона не відцуралася в момент найтяжчого їх життєвого ви­пробування.

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.

Віршовий розмір: ямб.

Сюжет: через насильницьку розлуку Батьківщина стала для нього далекою і недосяжною, але все такою ж прекрасною і чарівною, як і колись у юності, постає вона в його спогадах. У героя поезії немає жодних ілюзій щодо того, що за життя він ще хоч раз побачиться з ненькою Україною, проте це не позбавляє його мужності. Він свято вірить, що після смерті обов’язково повернеться в її материнське лоно, зіллється з нею навіки, і на нього чекатиме "усеблага покута" й порятунок душі. Україна для поета — світоч духовності, взірець і мі­рило всіх духовних і моральних цінностей, надійний притулок для його нескореного духу.

Висновок: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»... Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. Оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені».