Аналіз вірша "Як добре те, що смерті не боюсь я ...", В. Стус: Поет стверджує, що свою долю свідомо обрав сам, тому світ зла й насильства неспроможний зломити його гордого бунтарського духу, якому він протистав­ляє свою горду незворушність і впевненість у власних силах.

Тема: висвітлення основ світобачення поета, пошуки ним сенсу буття і заперечення зла й насильства, які нібито неодмінно мають керувати людським життям.

Ідея: екзистенціальні роздуми про життя і смерть, призначення людини у світі та її кінцевий вибір.

Жанр: ліричний вірш.

Літературний рід: лірика.

Вид лірики: патріотична і філософська.

Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.

Віршовий розмір: ямб.

Ліричний герой: основною рисою ліричного героя поезії В. Стуса є стоїцизм, тобто непохитність перед страхом смерті й тими фаталь­ними випробуваннями, які посилає йому доля. "Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в перед­чутті недовідомих верств".

Висновок: у поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я...» Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки... Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте...» Т. Шевченка.