Омелько Кайдаш. Подивіться на мою зігнуту спину, на руки в мозолях. Кажуть, що маю руки золоті, які вози виробляють людям. Увесь вік працював, а поваги від синів і невісток не маю. І до церкви ходжу. І постюся щоп’ятниці… Ну не без того, щоб чарку яку випити, так хто ж у нас не п’є?

Маруся Кайдашиха. Мені довелося довго працювати в панів, тому добре знаю, що й до чого. Поважають мене вони, а то вдома – не дуже, особливо невістки. Хіба ж я сама не була невісткою, не знаю, як треба коритися, працювати тяжко, вчитися всьому? А вони? Хочуть, щоб я нарівні з ними працювала на старості. Та й самі все роблять, не питаючи в мене, як старшої й досвідченішої, поради. Ще й огризаються.

Карпо Кайдаш. Хотів, щоб жінка була «з перцем». А, видно, трохи переперчив. Вічно якісь сварки затіває з матір’ю, не перетерпить, як молодша. Спокою нема. Але в мене не розгуляєшся! Як треба, то і її заставлю, як усіх, от хоч би горб той клятий розкопувати. Недаремно ж мене десяцьким обрали! У Карпа батьківські гострі карі очі, кремезний, сердитий, мовчазний, інколи жорстокий.

Мотря Кайдашиха. Хотіла свекрушище мною покомандувати, так не вийшло. Не на ту напала! То роботу на мене всю звалила, то полотно краще собі забрала – а я ж ще більше од неї напряла. По сусідках судить, який у мене посаг малий, та як я сплю, як кобила, до обіду… Й Мелашку, оту бідну задрипанку, проти мене налаштувала. Ну я їй і показала! Хай тепер без ока походить! У Мотрі «серце з перцем», «кусюча, як муха на Спасівку», «ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «гарна… мордою хоч пацюків бий»; «лице, як тріска, стан наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять».

Лаврін, а це моя люба жіночка Мелашка. Мила моя, серденько! Згадай, як ми любилися за пасікою! Як гарно милувалися квітучим садом, зеленими луками, сонечком ясним! Щось із нами робиться не те… Лаврін схожий на матір, тендітний, веселий, ніжний, балакучий.

Мелашка. Так, любий. Але згадай, я цілий день кручуся по господарству, мати твоя все докоряє бідністю, Мотря скубе, діти все в шкоду лізуть. Де тут уже до ніжності… А я ж тебе люблю, як і раніше, ти моя надія й опора! Мелашка – ніжна, поетична, «доладна, як писанка»; «повновида, як повний місяць»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя, личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист»

І. Нечуй - Левицький  вдається до контрастного змалювання пар героїв.

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)