Біографія Гуцало Євген

Народився Євген Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Атмосфера родини сільської української інтелігенції відобразилася на подальшому життєвому шляху хлопчика. Уже з дитинства він був привчений до наук та захоплено поглинав книжки та навчання своїх батьків. Батьки Євгена знали чого вартує книжка, в ті часи, і їм удалося зберегти свою невеличку бібліотеку у воєнне лихоліття і це стало запорукою майбутнього їх сина.

Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села подався на науку до Києва.

Він подав документи до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики, але не пройшов по конкурсу.

Євген Гуцало через рік, 1955 року вступив до педагогічного інституту ім. М. Гоголя. Там він вступає до літературної студії, пише вірші, прозу.

Та не на того напали — це ще більше розпалило молодого автора. До того ж у 1959 році Євген Гуцало уже закінчуючи інститут отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях. Тоді ж, він відчув свою затребуваність і почав співпрацювати з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини — дописуючи туди публіцистику, й, надаючи декотрі свої оповідання та новели з тогочасного життя.

Творчий та життєвий злет Євгена Гуцала припав на період «хрущовської весни» на теренах СРСР (і ніби знаменням тому стала його поетична добірочка «Зелена радість конвалій»). Уже перші систематичні його публікації впали в око тогочасним літературним корифеям: Миколі Бажану, Михайлові Стельмаху та Павлу Загребельному, і саме останньому спало на думку запросити молодого автора до редакції літературної газети, очільником якої він був. Так, з 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в «Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник». А вже невдовзі, в 1962 році, вийшла друком перша його повноцінна книжка — збірка оповідань «Люди серед людей», і одразу ж звернула на себе увагу свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів.

Найплідніші часи української літератури перервала епоха застою (так званий брежнівський застій), а відтак і відновлення утисків і переслідування незалежної інтелігенції та письменників. Брежнівські часи (в літературі) ознаменувалися новим наступом на творчу інтелігенцію: замовкає Ліна Костенко, закінчує життя самогубством Григір Тютюнник, інші пишуть «у шухляду». Письменникам довелося вирішувати для себе складну дилему: піти на зговір зі своєю совістю та «перелицюватися» й писати на замовлення в угоду владі, чи опонувати тій такі владі й перестати друкуватися та піддавати себе й свою сім'ю суспільно-владному обстукізму. Мало хто зважився опонувати, більшість таки пішли на поступки, працюючи на владу задля восхвалення соціалістичного устрою. Та було кілька письменників, яким вдалося зберегти свою самобутність і залишитися, у творчості, цілком незалежними.

Одним з таких незалежних та плідних авторів, тогочасся, став Євген Гуцало. Багато хто з критиків та літераторів дивувалися, яким чином Євгенові вдавалося продовжувати писати в своєму ключі (із гострою сатирою) та ще й переборювати цензурні настанови. Лише рідні та близькі загадково посміхалися й казали — «отакий він був — Євген Гуцало».

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)