Ліна Костенко в творчості – максималіст: у точності вислову, у глибинності змісту, у готовності повторити кожне слово і потвердити його власним життям. У віршах, присвячених ролі митця у суспільстві, у художній формі задекларовані високі моральні принципи: відповідальність, самопосвята, самозреченість. Їх і сповідує в житті поетеса, для неї головне – бути почутою, сприйнятою.

В вірші "Страшні слова, коли вони мовчать…" Ліна Костенко висловлює своє бачення місії поета на землі. Поет не має права на пусті слова, які "мовчать", не може бути слабодухим, бо "скільки білого паперу слабих навіки замело". Митець має всеохопно відчувати контекст доби, в якій творить, і тонко реагувати на виклики сьогодення, не чекаючи сприятливого часу:

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.

бо "на цій планеті, відколи сотворив її пан-бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох". Митець не може легковажити власним талантом і покликанням, не має права загравати із сильними світу цього. Лише власна совість є мірилом мовленого поетом слова.