Ліна Костенко заговорила в поезії власною, тільки їй притаманною мовою. Її твори, кожен з котрих унікальний по-своєму, довели,
що українській ментальності, окрім емоційності й ліризму, притаманні прагнення чину, воля й інтелект, бо саме вони становлять основу її художньої образності.

Справжні й вічні цінності в вірші "Вже почалось, мабуть, майбутнє…" Ліни Костенко тісно пов’язана з поняттями батьківщина, історія, духовність. Поетеса добре розуміє, чим загрожує нації втрата національної свідомості і що найважливішим енергетичним джерелом, яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути, є історична пам’ять народу: "Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось!"

Хіба може поет бути спокійним, знаючи, що його народ через злу волю історії зазнав численних утрат, руйнувань своєї держави, свого дому, у якому був господарем і будував власне життя. Український народ багато років був позбавлений державності. Ця гірка реальність постійним болем відлунює в серці Ліни Костенко, а відтак – і в її поезіях, які спонукають українців засвоїти уроки багатовікової історії. Зберегти в пам’яті своє минуле означає не втратити рідну державу, народ, зберегти самого себе "над берегами вічної ріки" життя.