В поезії Ліни Костенко відкриваємо нові неповторні грані теми любові, кохання. "Її любовна лірика – це постійний діалог розуму і серця" (Л.Таран).

Насправді тема любові невичерпна, бо незглибимим є духовний світ людини. Лірична героїня інтимної лірики Ліни Костенко – це емансипантка ХХ століття. Вона – немовби з позаминулого віку. Для неї кохання – морально й духовно піднесене. Суто фізіологічні, еротичні мотиви, дуже модні останнім часом в українській (і не тільки поетичній) літературі, - не для неї. Це не старомодність, а глибоке розуміння святості високого почуття. Навіть у такій темі поетеса максимально вимоглива, гранично раціональна.

Лірична героїня кохання сприймає як стан душі, коли вона перестає керуватися розумом і логікою, від чого страждає: "Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав, довірливий Самсон". Звідси і самоіронія: "А я закохалася. Сказано - женщина".

До ліричних віршів на тему любови та кохання відносятться таки вірші як: "Світлий сонет", "Моя любове! Я перед тобою…", "Спини мене отямся і отям…", "Я дуже Вами відболіла…"

З іншого боку, в багатьох віршах бачимо протилежне. Намагання проаналізувати свій стан, усвідомити його – ось у чому полягають шукання закоханого ліричного героя. І часто закохана жінка в поезіях Ліни Костенко – це не бездумний порив, не емоційний безлад думок і почуттів, а передусім намагання контролювати й осмислювати душевний стан:

Хай буде так, як я собі велю,
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Однак попри всю, на перший погляд, складність у розумінні такого почуття, як кохання, Ліна Костенко пише про нього просто, щиро, зрозуміло кожній закоханій людині: "Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає".

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)