У посланні "І мертвим, і живим, і ненародженним”, Шевченко натякає на панів, які експлуатують кріпаків і водночас говорять, що люблять народ. Цим самим поет порушує проблему лицемірства, фальшивого патріотизму, що ведуть згодом до зради, утрати своєї національної свідомості.

Т. Шевченко розумів, що для пробудження в українському народі національної і політичної свідомості потрібні освічені люди. Тільки їхня пропагандистська робота могла підняти й згуртувати трудові маси на боротьбу проти кріпосницької системи, спрямувати їхню громадянську енергію на відродження самостійної державності. Виявилося, що більшість дворян були за­доволені політикою самодержавства, вірні йому і зовсім байдужі до громадських справ свого краю, його минулого й сучасного. Їх ці­кавило тільки особисте збагачення, основним джерелом якого була нещадна експлуатація кріпосницьких селян, своїх же земляків.

Серед інтелігенції були й національно свідомі українці, які любили свій рідний край, цікавилися його історією, бажали доб­ра народові. Але ця частина освіченого класу була відірвана від трудових мас, не згуртована, не мала реальної програми дій. Її протест проти несправедливого ладу зводився до безплідних полемік. Малочисельна й безсила, вона була неспроможна очолити народно-визвольний рух, та й не прагнула до цього.

Мотивом послання було звернення не тільки до своїх сучасників, а й до "ненарожденних земляків", тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш поря­тунок — в єдності всіх сил нації. "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм, в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє…"

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)