Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає "Катерина" та "Наймичка".

Він постійно приділяв увагу зруйнованій долі жінки-матері, від якої через незаконно народжену дитину відвернулися батьки, усе село. Трагічну долю Катерини, яку згубили "чужі люде", Шевченко показав з винятковою силою, стверджуючи людські права матері, сироти.

В образі Катерини поет розкрив благородство душі селянської дівчини, великі душевні сили, красу найблагородніших поривів людини, прагнення щастя і неможливість для безправної, пригнобленої жінки досягти його навіть у особистому житті.

Поет глибоко проник у внутрішній світ своєї героїні, правдиво пе­редав і кришталево чисті пориви юної душі, й тривоги та болі безталан­ної матері. Поет плакав над безталанням скривджених дівчат, ма­терів, дітей-сиріт.

У поемі "Наймичка" Т.Г. Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові. Змальовуючи страждання матері-наймички, поет захоплюється святими материнськими почуттями, її подвижницькою працею і відданістю дітям, чим започаткував в українській педагогіці культ жінки-матері.

у вірші «Наймичка» Ганна показана не як жертва, а як мати. Можливо, не було жодної людини, яка б не перейнялася співчуттям до знедоленої жінки, не захоплювалася тією материнською любов’ю. У пролозі поет подає життєву передісторію героїні. У неділю вранці, коли за українською традицією, люди йшли до церкви, то молодиця – у поле, на могилу, вкриту туманом, пригортаючи до себе сина, розмовляє з туманом. Її огортає глибока туга, бо не буде вона поряд із дитяточком. Син – позашлюбний, нехрещений, тому вона просить не лаяти її,обіцяє виплакати йому долю, молитися за нього. Але материнське серце не покидала думка: як же там у чужих людей живеться її синочку?

Трагізм Ганни ще й в тому, що вона живе в однім будинку з сином, невісткою і їхніми дітьми, але не може признатися, що вона їм рідня. Крізь усе життя вона пронесла цю таємницю і лише в передсмертні часи зізналася синові, що вона його мати.