Небагато — всього лише кілька поезій — розповідають про її інтимні почуття. Судячи з того, що пощастило прочитати із творчості і "про життя та творчість", найбільше значення в житті поетеси мали двоє чоловіків.

Сергій Мержинський, був її пристрасною любов’ю. Найкращі й нечисленні інтимні вірші Лесі Українки присвячені саме йому. Хоча їх продиктували, на жаль, горе, скорбота, страх перед утратою коханого.

Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимучена й фізично, й морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди.

Л. Українка написала вірш "Уста говорять: “Він навіки згинув!” у якому запікся біль щойно пережитої драми. Вірш закінчувается словами, які вона могла б повторити і через десяток літ: "Тебе нема, але я все з тобою!"

Жінка, смертельно зранена жінка плакала віршами, як виплакав свого часу Франко у "Зів’ялому листі" свій біль і самотність.

У цьому вірші нема хитросплетінь думок, нема екстравагантності образів. Вони прекрасні щирістю почуття й глибиною туги.