Аналіз новели "Три зозулі з поклоном", Григора Тютюнника — про людські долі, скалічені тоталітарною системою, про високий духовний світ звичайної люди­ни. І про весь уклад життя довоєнного і повоєнного села (виснажливу працю жінок на полі, відсутність культурних розваг, окрім вечорни­ць по сусідах, брак чоловіків — одні інваліди, студентські злидні).

Через увесь твір проходить одна наскрізна деталь — "татова со­сна" , що є і конкретною (Михайло дійсно посадив на піску перед ха­тою сосну і згадує про неї в листі), і символічною: вона є пам’яттю про Михайла для тих, хто його любив — для сина, дружини, любля­чої жінки; для односельців вона е спогадом про безневинно загубле­не життя; для самого Михайла — символом рідного дому.

Характеристика Михайла - працьови­тий, люблячий, тактовний, чесний і має поетичну душу ("три зозулі з поклоном", "синок мій колосок», "річки синє крило"). В його листі розкривається цілий світ почуттів: тут сум за родиною, свободою, величезна любов до дружини й сина, до батьківщини, улюбленої ро­боти столяра, милосердя та співчуття до страждань іншої людини. Він намагається вберегти від додаткових страждань свою люблячу дружину і не розповідає про жахіття концтабору, натомість пише, як добре годують та вдягають ув’язнених.

Образи жінок Марфи і Софії — змальовані дуже лаконічно, проте повно. Обидві вони передчасно постаріли від горя і важкої колгоспоної праці. Хоча жінки ще не старі, проте Марфа вже сива, а Софія має "сині губи".

Марфа колись була "тонесенька, тендітна у благенькій виши­ваній сорочці" і з жовтими кучерями, що віїбивалися з-під чер­воної хустки. Одружившись з Карпом Ярковим у дев’ятнадцять років, вона "два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася за сто". Карно був товстопиким, рудим, товстоногим, ненажерли­вим. Коли сусіди співали на посиденьках, він дивився у стелю або вуса розпушував. Тому і не дивує, що молода Марфа покохала сусі­да Михайла, який як "сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі".

Марфа — емоційна і чуйна людина, яка повністю віддалася своїм почуттям. Вона пронесла кохання до Михайла крізь усе своє життя, і це почуття було настільки сильним, що вона відчувала навіть, коли родині має прийти лист від Михайла. Вона просила поштаря дати хоч потримати їй лист від коханого, поплакати над ним, а потім — "бі­жить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у а очах". Марфине щире кохання Михайло відчуває в ув’язненні так сильно, що навіть про­сить дружину передати їй привіт.

Софія вважає Марфине кохання чимось неземним, тому й не рев­нує, а тільки співчуває.

Заголовок твору є глибоко символічним: зозуля — символ туги, провіщення. І цією тугою пронизаний увесь твір, відчувається його автобіографічна основа.