Аналізуючи твір "Зав’язь", слід перед усім звернути увагу на символічність заголовку: це зав’язь першого кохання, що наро­джувалось навесні, у час цвітіння саду і появи зав’язі — майбут­нього плоду.

Невеличке оповідання на три сторінки розгортає цілу історію зародження першого кохання на тлі життя повоєнного села (стара хата з цвіллю у вологих кутках, відсутність одягу і палива — взимку тільки на печі можна всидіти, найбільшою мрією дівчат є прикраси, а хлопців — вивчитися "на шофера"). В оповіданні відбиті народні звичаї та мораль (повага до старших, колядки і народні пісні, вишиванка як найкращий пода­рунок від коханої).

Сюжет оповідання побудований на виразних деталях (хоча у творі вони і виконують нерівнозначні функції). Через наскрізну деталь, яка є формотворчою основою побудови сюжету і прийомом всебіч­ного розкриття характерів, перед читачем розкриваються людські стосунки.

Кохання Миколки і Соні відбувається на тлі весняного пробуд­ження природи. Весна, пробуджуючи все живе, оновлює не тільки навколишній світ, але, даючи людині радість, оновлює і її душу. Тому невипадково зародження кохання відбувається саме цієї пори року.

У творі наскрізною деталлю виступає "зав’язь". Вона спочатку є конкретною деталлю, але згодом переростає у головну ідею твору.

"Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав’язь". Так письменник показує, що кохання Миколки і Соні зародилося і створює відповідний настрій, готує до подальшого сприйняття на вищому рівні. Ця деталь тут є настільки точною, спрямованою на розкриття авторського задуму, що це дає право вважати зав’язь де- таллю-образом з глибоким символічним змістом. Ще раз ця деталь повториться, коли наприкінці Миколка повернеться і почує від діда слова: "Ану, лишень, парубоче, помагай окурювати садок, бо про­паде к лихій годині уся зав’язь".

Автор ніби говорить про те, що зав’язь зародилася, але за неї ще треба боротися.

Характери героїв — Миколки, його діда Лавріна та Соні — ви­писані виразно, але дуже лаконічно, і сповнені легким народним гумором. Це відчувається у діалогах діда з онуком. Мова діда коло­ритна і жартівлива:
— То дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!
— Просто в неї мідний характер, — кажу спокійно, аби швидше виприснути з дому.
— Еге ж, — бубонять, — і тюрма міцна, та чорт їй рад...

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)