Автор любить свого героя - Клімко, переконливо змальовуючи чистий світ дитячої душі, якій органічно притаманна потреба жити  за законами справедливості, чуйності, доброти.

Отже, діти з повісті Гр. Тютюнника „Климко” змушені нести на собі тягар усенародного горя, не огрублюючись і не черствіючи душею, сприймають вразливо і болісно переживають будь – який прояв наруги над людиною, виявляють особливу чулість до тих, кому стає неймовірно важко, з усіх сил прагнуть допомогти.

„Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові”. В багатьох статтях і спогадах про Григора Тютюнника згадуються ті слова, з якими так нерозривно пов’язався і його образ. Слова ті справді вистраждані письменником і, сказати б, підкріплені всією його літературною і життєвою біографією. В багатьох його творах пристрасно говориться про те, що доброта й любов повинні стати святими законами людського спілкування, бо тільки вони піднімають істоту на вершини  благородства й поваги до інших. На такій висоті  - Климко, дитина з кришталево чистою, відкритою для людей душею.