Аналіз повісті "Земля", О. Кобилянська:
Тема: людина і земля.
Основна думка: повісті полягає в тому, що людина має бути господарем на землі, а не її рабом. Назва твору символічна, бо головним героєм повісті є земля. Вона — володарка селянина від його народження аж до смерті, вона залишалася соціальним і етичним статусом селянина. Чесна і працьовита людина без землі — ніщо, зате той, хто має землю, — все. Отже, найзаповітнішим бажанням, метою життя кожного селянина була земля.
Жанр: соціально-психологічна повість.
Проблематика: письменниця поставила за мету розробити на українському грунті біблійний мотив братовбивства Авеля Каїном. У пошуках відповіді на питання, чому ж братовбивство сталося, О. Кобилянська зосереджується на двох філософських аспектах: людина і земля та доля людини, які в повісті тісно пов’язані. Відомо, що селянин відчуває на собі подвійну владу землі — духовну й матеріальну. Приймаючи для себе цю подвійну владу землі як моральний закон, селянин перебуває в стані цілковитої гармонії з собою і світом. Такими бачимо в повісті Івоніку та Марійку Федорчуків. Але якщо матеріальна влада бере верх у душі людини, це призводить до деградації особистості, до відкидання нею моральних законів. Така людина здатна стати на шлях злочину. Подібну дію влади землі над душею людини спостерігаємо на прикладі образу Сави.
Сюжет: повість має три сюжетні лінії: — життя старих Федорчуків; — Михайло та Анна; — Сава та Рахіра.
В усіх сюжетних лініях основною причиною конфлікту є земля.
Повість складається з тридцяти двох розділів. Розпочинається картиною чарівної природи, що оточує бідне село Димки, розташоване за 27 км від Чернівців.
У першому розділі, який є експозицією, відбувається знайомство з життям і побутом родини Івоніки Федорчука, з провідними персонажами твору.
Убогий селянин Івоніка Федорчук зі своєю дружиною Марійкою тяжко працюючи, живучи впроголодь, збирають гроші, щоб придбати трохи землі, але жорстока дійсність руйнує їхні надії. Земля не приносить їм щастя. Молодший син Сава наперекір батькам вирішує одружитися зі злодійкуватою Рахірою, яка до того ж доводиться йому двоюрідною сестрою. Тому батьки вирішують віддати кращу землю доброму і працьовитому старшому синові Михайлу.
Далі події розгортаються навколо двох братів і землі, яка виступає в повісті самостійним образом. Найбільшого напруження дія досягає в картині братовбивства, що є кульмінаційною. Сава, зажадавши стати единим спадкоємцем усієї землі, застрелив Михайла. Втрата віри Івоніки в силу землі, повернення Сави з тюрми й одруження з Рахірою є розв’язкою твору.
Незважаючи на трагічну долю героїв, твір закінчується оптимістичними рядками: письменниця вірить у краще майбутнє молодого покоління — сина Анни, який стане господарем землі, а не її рабом.
Герої: Івоніка і Марійка Федорчуки, їхні сини Михайло і Сава, наймичка Анна, племінниця Марійки Рахіра, Докія і Василь Чоп’яки, брат Докії Петро, священик.
Характеристика Івоніки: в образі Івоніки Федорчука втілено типові риси буковинського селянина. Земля для нього — найбільша святиня, він відчуває себе її рабом. Він добрий господар, порядна людина, люблячий і справедливий батько. Невимовно болить його серце, коли Михайла, гордість і надію родини, забирають до цісарської армії. Івоніка продає найкращих своїх волів, аби врятувати сина від солдатчини, але марно.
Поступово старий Федорчук прозріває й починає усвідомлювати безправне становище народу.
"Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята... Крізь наші руки йде і білий хлібець, а як не соромно тим, що називають нас псами, той хлібець із наших рук побирати та їсти, та най буде їм соромно, що вони делікатні та й топчуть нас пусто та дурно, як землю, що годує їх", - говорить Івоніка.
Найстрашнішим випробуванням для батька стає трагічна смерть Михайла. Батьківське серце відчувало, хто вбивця: брат на брата руку підняв. Івоніка розгадує причину братовбивства: "За землю підняв Сава руку на свого брата: лише за землю!" Батько переживає страшну внутрішню боротьбу, бо "відчув безвиразний страх і безвиразну любов, страх і любов до живого, і любов і жаль за вмерлим". Він вирішує зберегти родинну честь, якою дорожив понад усе.
Івоніка постає перед читачем як людина сильної, залізної волі, він ніколи не втрачає рівноваги, завжди добрий, щирий, стриманий і чесний. Не дорікнув він і Саві за його злочин, але кращої землі йому не дав, а заповів її синові Анни, коханої Михайла. Івоніка схвалює намір Анни і Петра віддати сина до школи, бо сподівається, що хлопець не буде прив’язаним до землі і не підпаде під її владу.
Характеристика Марійки: дружина Івоніки Марійка — живе втілення гіркої селянської долі. Важка праця передчасно зістарила її: "Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надала їй п ятно старості". Марійка — лагідна і турботлива мати, вірна дружина, в усьому кориться своєму чоловікові, добра господиня. На жаль, після смерті старшого сина Михайла вона відмовилась прийняти його кохану Анну, що призвело до непоправної помилки. А зрештою, переконавшись, що Сава — братовбивця, Марійка відчула замість любові гарячу ненависть до нього.
Характеристика Михайла: з великою симпатією письменниця змальовує образ Михайла. "Михайло був мов образець! І не самий великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус". Усе село шанувало Михайла, будь-яка дівчина радо вийшла б за нього заміж. Свою майбутність він пов’язує з землею і своєю коханою Анною. Але солдатчина і Сава стали на перешкоді до здійснення його мрій. Новаторство образу Михайла полягає в тому, що він, пізнавши армію і життя в місті, прозріває і переконується, що людина може прожити і без землі: "...чоловік, який має добру волю до праці і здорові руки, не згине з голоду. В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, се правда, але все-таки живуть..."
Характеристика Сави: складним і суперечливим є образ Сави. За своєю вдачею він повна протилежність Михайлові: "Сава був лінивий і впертий, твердий мов камінь, у роті мав на кожду хвилю повно лихих слів, що доводили родичів до раздразнення". "Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несу покійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе". Сава не корився волі батьків, закохавшись безтямно у Рахіру, він в усьому її слухався, перейняв від неї найгірше, почав красти. Всупереч батькам, які сказали : "Рахіра — або земля", він твердо вирішив: "І одно, й друге!" А дізнавшись, що Анна чекає дитину від Михайла і може стати господинею батьківської землі, укріплюється у своєму бажанні мати все, навіть якщо треба підняти руку на брата. Повернувшись із тюрми, Сава лишається таким же безсердечним до батьків, одружується з Рахірою, але не зазнає щастя з нею.
Характеристика Анни: Тепло змальовує письменниця образ наймички Анни. Своєю доброю вдачею, культурністю, набутою в місті на службі, вона вигідно відрізняється від інших дівчат, проте хлопці не звертають на неї уваги, бо вона бідна, без землі.
Анна щиро кохає Михайла. Втративши коханого і батька своїх дітей, вона єдина, не вагаючись, сміливо називає Саву братовбивцею. Після смерті синів-близнят вона втрачає розум, лікується, та нарешті і над нею змилосердилася доля. Одужавши, Анна погодилася вийти заміж за Петра (Докіїного брата, лісника). У них народжується син, і майбутнє своєї дитини Анна бачить у здобутті освіти.
Характеристика Рахіри: злою силою для родини Федорчуків була Рахіра. Вона народилася в бідній родині. Батько її походив з циган, мати доводилась Саві тіткою. Пропивши землю, батько Рахіри жив із заробітків і крадіжки. Дочка успадкувала найгірші риси свого батька. Єдине, чого вона боялася, — втратити Саву, який перший прихильно поставився до неї. У Рахіри зароджується бажання мати землю, щоб стати господинею, і вона підштовхує Саву до рішучих дій за оволодіння всією батьківською землею.