Аналіз новела "Інтермецо", М.М. Коцюбинський:

Тема: присвячений ролі митця і суспільному призначенню мистецтва. Новела побудована у формі щирої розповіді лірич­ного героя, який, перебуваючи певний час на лоні природи, набирає сил для активної гро­мадської діяльності. Краса і гармонія природи поступово відроджують у його душі потребу в спілкуванні з людиною.

Ідея: автор глибоко переконаний, що суспільний обов’язок інтелігента, митця — бути на передовому краї боротьби народу з соціальною несправедливістю.

Символіка назви. Інтермецо (італ. intermezzo — проміжний) — інструментальна п’єса до­вільної будови, що у XVII ст. в Італії виконувалась між актами трагедії. Назву “Intermezzo" використано дуже вдало, під нею ми розуміємо перерву у творчості, насолодження музи­кою природи.

Жанр: новела, але новела особлива, у якій автор вірту­озно використовує кольористику (за допомогою вдало підібраних барв передає неперевер- шену красу природи).

Дійові герої: за впливом на ліричного героя дійові особи твору можна поділити на два табори образів-символів. Моя утома, Залізна рука города, Людське горе символізують мінорні (сумні) почуття. Сонце, Ниви у червні, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонок символізують мажорні (оптимістичні) почуття.

Образи і символи: "Білі мішки" — символ страчених (повішених) після револю­ційних подій; "залізна рука міста" — потяг, який ототожнюється з металевим монстром; "три білі вівчарки" символізують дворянство (Пава), жандармерію (Трепов — за прізвищем міністра внутрішніх справ) і селянство (Оверко); ніч — це символ краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому; жайворонок — символ натхнення; зозуля — символ надії; сон­це — символ вічності й сили.

Композиція: є монологом ліричного героя (розпо­відь ведеться від першої особи), в центрі уваги образ автора, його емоційний стан. У новелі розповідається про митця, втомленого містом, "безконечними «мусиш", який прагне заспокоєння, усамітнення серед природи.
Для передачі душевного стану ліричного героя автор використав оригінальну емоційну форму. Твір скомпоновано з десяти невеликих етюдів, що передають психологічні зміни в душі героя (утома, стрес, інтермецо, рівновагу, здатність сприймати людське горе).
Кульмінацією новели є зустріч митця зі "звичайним мужиком", який символізує саме життя, звичайне, жахливе, від якого ще недавно тікав герой. Здається, митець повинен би відсахнутися від цього розчарованого, нещасного чоловіка. Проте зцілення настало, і ліричний герой повертається у світ людей: "Йду поміж людей. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає..."