Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Основна думка: «Хто щасливий був часочок, про смерть не забуде».

Художні особливості твору: Метафори:  «віють вітри», «дерева гнуться». Епітети:  «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити». Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?». Риторичний оклик:  «Озовися!».

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини,  яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це - «люте горе», вона і себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується  риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже і мелодійний, і донині користується популярністю.

Цей твір близький до народної пісні використанням в ньойму художніх засобів: зменшувально-пестливих слів, риторичних питань та окличних реченнь, поетичними звертаннями, вигуками, поетичним паралелізмом, образністю висловлювань та ін.

Цю пісню згодом використав І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка».