Тема: зображення гуманного ставлення до полонених німців, які відбудовували зруйноване місто.
Ідея: засудження війни, жорстокості; загальнолюдська ідея гуманізму й толерантності, чуйності, доброти.
Основна думка: ненависть, зневажливе ставлення до полонених німців змінюється на доброту, чуйність, співпереживання, бо простий німець – заручник фашизму.
Жанр: новела.
Сюжетні елементи: Композиція.
Експозиція: полонені німці зводили будинки.
Новела має дві сюжетні лінії які мають спільну зав’язку
Зав’язка: ставлення Фрідріха до українських дітей, жінок-вдів.
Розвиток дій: в першому сюжеті показується драма Фрідріха, в другому сюжеті духовна еволюція оповідачки.
Кульмінація: хвороба, а потім самогубство Фрідріха.
Розв’язка: знайдена в стіні квартири фотокартка з двома дівчатками – згадка про полоненого німця.
Чому назва твору "Гер переможений": Гер – німецьке звертання до чоловіка, те саме, що «пан». Коли до переможеного можуть ставитися шанобливо? Тоді коли він свїм ставленям до життя. Хоча німець був переможений, він залишився бути людиною, війна для нього теж була трагедією. Він вже не ворог, а звичайна людина, яку чекає родина, який любить красу.
Чому "Гер переможений" це новела: за канонами новелістичного жанру в основі твору повинна бути розповідь про незвичайну подію. У творів центрі авторської уваги насамперед незвичайний герой в екстремальній ситуації – відірваний від сім’ї, батьківщини полонений німець, котрий терпить приниження від охоронця й знущання дітей, але в умовах війни, полону зберіг любов до дітей; пошану до прекрасного, витонченого; не відплачує злом ворогам. Незвичайним є також контраст внутрішнього світу та зовнішності німця.
«немає в ньому тіла» - слід розуміти як характеристику дуже худої, виснаженої хворобою людини.
Головнй герой Фрідріх: у нього актуалізуються духовні прагнення – потяг до краси, бажання творити красу в умовах, які, зазвичай, пробуджують інстинкт самозбереження й змушують людину зациклитися на фізичному виживанні. Полонений, виснажений хворобою й тяжкою працею будівельника, прикрашає будинки із цегли, садить клумбу: «коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки», доброзичливо ставиться до дітей, які знущаються над ним: «добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут», «він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок». «Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок». Незвичайний герой, який в екстремальній ситуації виявляє найкращі риси: німець в безвиході полону виявляє себе гуманістом.
Кінець твору: у ворога-людини теж була сім'я, так само його чекали діти. Зараз це вже не ворог, його перемогли, він – звичайна людина, у якої немає майбутнього, навіть діти не знатимуть, де їхній тато. Оповідачка звертає увагу на те, що фото було сховане в рукавицю – асоціативний аналог батьківської руки (намагання пригорнути, приголубити, захистити). Цей умовний жест – вияв турботи німця про донечок і втрати надії коли-небудь їх побачити, тому полонений і замуровує картку в стіну будинку. це ««лист у вічність», який дає надію, що Фрідріхові доньки дізнаються, яким був їхній батько і де він загинув».
Висновок: Фрідріх фізично помер, але зберіг свою людську (духовну) сутність: красу доброти і благородства у ставленні до людей і світу; оповідачка переосмислила своє ставлення до полоненого, усвідомлення провини і каяття за свої дитячі гріхи.
Письменниця непрямо розповідає, що оповідачка змогла усвідомити всю глибину страждань полоненого німця, коли сама стала матір’ю.