Тема: звернення ліричного героя до дощика, щоб той його не намочив.
Ідея: возвеличення прагнення хлопчика порозумітися з дощиком.
Основна думка: з раннього дитинства кожна людина повинна осмислено сприймати будь-яке явище природи.
Літературний рід: лірика.
Жанр: вільний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Мотив: відтворення радісного настрою ліричного героя, який разом із навколишнім світом отримує насолоду від теплого дощу.
Ліричний герой: живе в гармонії з природою, бо є її частиною.
Художні засоби: епітети - «зелене волосся дощу», зелений птах», «блакитна стрічка», «холодне волосся», персоніфікація - «хмара плете і плете», повтор - «волосся», метафори - «я вплетений», «вплетена дорога... хата... прямокутники дерев... річка... стадо корів... небо», порівняння - «хата, як зелений птах», «річка, наче блакитна стрічка», «хата, як гніздо», анафори - «хто», «уплетена*, «уплетене».
Зміст та аналіз вірша:
Це вірш про щастя, яке переживає людина лише в дитячих літах, і згадує згодом про нього як про щось найдорожче. Про щастя єднання з рідним довкіллям, із батьківським домом, який для дітей завжди наповнений теплом любові, немов гніздо для пташенят. Шлях до батьківської домівки, дерево над дорогою, череду корів, річку на видноколі — усі ці зорові образи поєдпує чарівний дощ у цілісну панорамну картину комфортного простору, у якому людина по- справжньому почувається собою. Ліричний герой цього твору простує уявною дорогою, «що веде до батьківської хати», відновлює у своїй пам’яті казкові простоту й гармонію дитинства.
ЧИТАТИ ВІРШ "З ДИТИНСТВА: ДОЩ" ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах,
уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в
дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на
тирлі.
А хмара плете і плете
зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.
Але усім тепло,
усі знають: дощ перестане,
і хто напасеться, хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде додому
у хату, наповнену теплом, як гніздо.