Аналіз вірша "Автопортрет", Б. Антонич:

Тема: розповідь про красу навколишнього світу.

Ідея: поетизація краси навколишнього світу, яка пробуджує в людині митця.

Жанр — медитація.

Ліричний герой: вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, \як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».

Сюжет: митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича.

Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву.

За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».

Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».

Автор захоплюється природою, сонцепоклонництвом.

Вірш належить до лірики з елементами пейзажної, філософської, інтимної.