Кожна людина наділена тягою до любові і доброти від народження в рівній мірі. Одні люди, йдучи по життю, розвивають в собі ці якості, інші ж, навпаки, вважають чесноти непридатними до сучасних умов життя. Кожна людина вільна сам вирішити, яким шляхом йому слідувати. Але якщо вірити, що в житті діє "закон бумеранга", і те, що ти віддаєш світові (добро чи зло) потім до тебе ж і повертається, то відповідь очевидна.

В створенні образів Марусі й Василя, в повісті "Маруся", Г. Квітка-Основ'яненко застосовує фольклорні елементи.

У повісті «Маруся» ми маємо яскраву картину селянського життя і побуту на прикладі життя родини Наума Дрота. Наум Дрот "був собі заможненький: було й волів пар з п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати і у дорогу ходити, була ж і нивка, одна і друга, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати". Аж ось нарешті Бог послав Наумові і його жінці Насті найдорожче в житті — донечку Марусю.

Головний образ твору "Маруся", Квітка-Основ'яненко — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. "Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте..." Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні.

Жанр та стиль твору "Маруся", Григорія Квітки-Основ'яненка - це сентиментально-реалістична повість.

Реалізм виявляється у зображенні правдивих картин сільської дійсності,, патріархальної родини працьовитих, богомільних Дротів. Доля жінки-солдатки.  Служба у царській армії, яка тривала більше двадцяти років. Хто має гроші, той може відкупитися.

Повість "Маруся" це особлива сторінка творчості Григорія Квітки-Основ'яненка . Вона має сентиментальне забарвлення. Основним сюжетом цієї повісті є зворушливе кохання гарної ніжної сільської дівчини та розумного й меткого, хоч і бідного парубка-сироти. Це палке, щире кохання дуже ідеалізоване, фінал його занадто трагічний.

Образ Анни з повісті "Земля", Кобилянської, стоверний як жінки-страдниці, яка у своєму житті перенесла неймовірні випробування і муки, а саме: наймитування з дитинства і зневагу, смерть коханого і смерть своїх дітей.

Образ Рахіри з повісті "Земля", Кобилянської змальовується непривабливими барвами. Це дівчина-лиходійка, яка сіє зло у душі Сави, намовляє його на переступ. Постає демонічна натура, яка від батька успадкувала злодійкувату вдачу, росла лінивою, лицемірною, злою; вона ходила цілими днями по селу, аби що-небудь поцупити.