Аналіз вірша "До Основ’яненка", Т. Шевченко:

Тема: відтворення спогадів поета про старожитню Україну, запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю.

Ідея: висловлення прохання до Основ’яненка зображувати у своїх творах минуле Батьківщини, Запорозьку Січ, що мало велике значення для пробудження національної свідомості українців.

Основна думка: Т. Шевченко прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх, що Україна знову може стати самостійною державою, що її історія не закінчилася, вона продовжиться в майбутньому за справед­ливого суспільного ладу.

Жанр: вірш-послання, громадянська лірика.

Композиція: Експозиція: розповідь про спустошення Запорозької Січі. Зав’язка: розмірковування над славою, яку здобули козаки, захищаючи рідний край. Кульмінація: звертання до Основ’яненка, щоб він уславив героїчне минуле, яке варто шанувати і пам’ятати. Розв’язка: сум Т. Шевченка за рідним краєм під час його пе­ребування на чужині

Тарас Шевченко цікавився історією України й вивчав її. Поет пишався героїчним ми­нулим свого народу, вірив, що минула козацька слава "не поляже", а розповість нащадкам про те, "що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти". Ці вислови з поезії "До Основ’яненка" свідчать про глибоку тугу поета за козацькою вольницею, за тим "дивом", що "було, минуло".

Художні засоби: Метафори: «Б’ють пороги, місяць сходить», «очерети пита­ють у Дніпра», «сонце гріє, вітер віє», «могили стоять та суму­ють», «тирса шуміла», «жита похилились», «заграло, сказало... море», «не вернеться воля», «не покриють Україну червоні жупани!», «слава не поляже, а розкаже», «наша дума, наша пісня не вмре, не загине...», «виллю сльозами», «позички з’їли», «слава стала...», «море грає», «усміхнеться серце. Повтори: «сходить... сходить», «Вернітеся!», «Не вернуться!», «правда... правда». Риторичні запитання: «Де-то наші діти ділись, / Де вони гу­ляють?», «Де наші панують? / Де панують, бенкетують?», «Де ви забарились?», «Чи так, батьку отамане? / Чи правду співаю? / Та що й казать?». Порівняння: «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче», «Мова... голосна та правдива, як Господа слово». Риторичні оклики: «Вернітеся!», «Не вернуться!», «Не покри­ють Україну червоні жупани!», «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава! Слава України!», «Ех, якби-то!», «...батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!». Гіпербола: «Де кров ляха, татарина морем червоніла». Звертання: «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава», «Чи так, батьку отамане?», «Тяжко, батьку...», «Батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!», «ти батьку...», «Співай же їм, мій голубе», «Утни, батьку, орле сизий!». Епітети: «мова хитра», «лихо тяжке», «слава козацькая». Анафори: «Д е...», «Не вернуться...», «Б ез...», «Ч и ...»

Тарас Григорович апелює до національної свідомості нинішніх україн­ців і підкреслює, що народ, який має таке велике пісенне багатство, ніколи не загине, адже пісня — це жива історична пам’ять нації.

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)