Образ Сави з повісті "Земля": "з лиця подобав на матір і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й неспокійного. З його ніжного, майже дитячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручав від себе. Холодним, мов ніж, зимним блиском, що постепенно змагався, відпихав від себе".

Образ Михайла з повісті "Земля", Кобилянської твориться за допомогою портретних деталей ("Михайло був молодець! І не саме великий, а плечистий і сильний. А з лиця, мов у дівчини, лише що над устами засіявся вус.. Дівчата в селі знали: був сором’язливий та замкнений… Був сильний, як ведмідь. Але серце було в нього м’яке, як тісто!"), характеристик розповідача, який відзначає його врівноваженість, чемність, покірливість батькам, наділяє юнака життєрадісним світосприйманням і працелюбністю: "Молодий хлопець опирався всьому завзяттю. Сміючись виходив із дому і сміючись вертався назад. Мов олень, перескакував весною глибокі шанці в полях, яким гнала розбурхана вода, а восени, як птах з висоти, розрізняв і в най густішій мряці всі предмети на простих просторах".

Однієї ночі Сава з Михайлом пішли до панського лісу за жердинами, аби полагодити тин. Другого дня Михайла знайшли в лісі вбитим. Авторка використала детективний прийом: самої трагедії, що відбулася в лісі, не показано. Вона відтворює реакцію односельчан на страшну подію. Батьки та Анна підозрюють Саву і на це у них є резон. Проте однозначної відповіді, хто вбивця Михайла, не дано.

На прикладі несправедливо покараного пса-слуги у байки “Пан та собака” автор показав невдячність як один із проявів усього механізму, що керує світом людей.

Василь Симоненко був переконаний, що людина обов’язково має мріяти, прагнути робити великі і малі відкриття, жити яскравим повноцінним життям. Про це вірш "Гей, нові Колумби й Магеллани".

Ліна Костенко – один із тих митців, для яких тема природи завжди на чільному місці.

В поезії Ліни Костенко відкриваємо нові неповторні грані теми любові, кохання. "Її любовна лірика – це постійний діалог розуму і серця" (Л.Таран).

Ліна Костенко в творчості – максималіст: у точності вислову, у глибинності змісту, у готовності повторити кожне слово і потвердити його власним життям. У віршах, присвячених ролі митця у суспільстві, у художній формі задекларовані високі моральні принципи: відповідальність, самопосвята, самозреченість. Їх і сповідує в житті поетеса, для неї головне – бути почутою, сприйнятою.