Наш рідний край, його багатства здавна приваблювали хижий зір недобрих сусідів-чужинців. Нападали на Україну кочівники-половці, полонили нашу землю на деякий час татари і монголи, приходили до нас з лихими намірами німецькі барони і шведські королі, турецькі паші і польська шляхта, знущалися над простим людом і власні українські пани.

Найбільш читаемою книгою в світі визнана Біблія. У той же час вона була самою переслідуваною, але в усі часи і самою шанованую.

Українські народні звичаї та обряди у повісті "Кайдашева сім’я", Нечуй-Левицький:

- Коли йдеш по селу і бачиш, що в дворі або на городі працюють люди, потрібно привітатись і побажати: «День добрий! Боже поможи!»

Автор у повісті вживає дуже багато прислів’їв і приказок. Так, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,- говорить Лаврін до матері прислів’ям і цим натякає на свою закоханість у Мелашку. У нього зустрічаємо ще таку приказку: «Не питай старого, а питай бувалого».Улесливість Кайдашихи підкреслюється прислів’ям, зверненим до Мотрі в час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа…». «Нащо тобі заглядати в наші горшки?» - говорить Кайдашиха до баби Палажки, використовуючи приказку. Щоб розважити і заспокоїти Мелашку, стара Балашиха наводить таку приказку: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься».

У повісті «Кайдашева сім’я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає    жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю…» Мати Мелашки, стара Балашиха, розглядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами народної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла».

Нечуй-Левицький використовує і такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха - люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».

Вкладаючи в уста баби Палажки слова знахарки-шептухи, автор висміює нікчемність цього заходу лікування. Палажка не знає добре всіх слів замовляння, дещо додає від себе, і це викликає у читача сміх: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в  церкві   читають:   єрмолой,  бермолой,  савтирю’  і  ще  й   тую,   що

Мова повісті багата на різні образні звороти. Серед них насамперед треба виділити багатство художніх порівнянь. Нечуй-Левицький недарма вважається майстром порівнянь, і всі твори його пересипані, мов перлами, різноманітними порівняннями. Для ілюстрації добираємо художньо яскраві порівняння, наприклад, про Кайдаша автор говорить: «червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину»; про Кайдашиху: «вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині»; або ще: «висока та суха, неначе циганська голка»; про Мотрю: «Мотря теліпалась на стіні, неначе павук на павутинні»; «в великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою; про Мелашку: «Мелашка затріпала рученятами, неначе пташка крилами».

Тема: боротьба польського народу за незалежність; загибель жителів Світязя

Історія Чіпка Варениченко має дві точки: наро­дження на світ, потім шлях боротьби, помилок, блукань, пошуків і катастрофа.

Характеристика Галі: щира, весела усмішка на устах, добрі оксамитові очі, вся невеличка, в’юнка постать «польової царівни», мов у дзеркалі, відбивають її внутрішні якості, основні риси характеру дівчини. Автор зображає її красунею, порівнює її з перепілкою, білочкою, причудою, що заворожила парубка.

Жінки посiдають особливе мiсце у творі, допомагають глибше розкрити його iдейний змiст, висвiтлити образ головного героя – Чіпки. Мені здається, що без цих образiв знедолених жінок  твiр був би не таким насиченим, злободенним i довершеним.