У повісті «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха розповідь ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Він розповідає про своє життя і про свої переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком і учасником чого доводиться бути йому самому.

Цитатна характеристика Дядько Микола

  • «...Якого по-вуличному прозивають Бульбою. ...Рудий, кирпатий і не­величкий на зріст, зате вусища в нього зародили, наче з гетьмана, а під ними і поверх них то чаяться, то розгулюють посмішка і насмішка. Жив дядько Микола хоч і бідно, зате весело: він ніколи не впадав у журбу, ніколи не прибіднювався, а навпаки, любив так похвалитися, щоб іще хтось не крізь смуток дивився на світ».
  • «В його очах, обведених тінями голоду, з'явилася давня усмішка життєлюба...»
  • «...Не вважає себе злидарем. Навіть коли його маєтки записували в сільрадівські книги, чоловік доводив, що він не бідняк, а середньомаючий хлібороб»,

Цитатна характеристика Дядько Себастіян.

  • «На його високій статурній постаті метляється кавалерійська ши­нелька, з-під якої відстовбурчується пістолет».
  • «...Його рідний чуб вогнистим начосом метнувся над бровами, і чо­ловік починає запихати його в стареньку будьонівку».
  • «А дядько Себастіян не розжився в економії ні коня, ні корівчини, ні плуга, а привіз піаніно і цим розвеселив не лише своє село, а й увесь повіт: хто тільки не сміявся й не глузував з цього дива».
  • «...Він мав делікатну душу».

Любов до природи: «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі,..». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. ї люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. ...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки»

Головний герой повісті — підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір'ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її,, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!

Орієнтовний план характеристики образу Павлуся "За сестрою":

1) Павлусь — представник славного козацького роду Судаків.

Волелюбність, життєрадність, лицарська честь, священне почуття обов'язку перед своїм народом — основні риси характеру запорозьких козаків — вірних захисників нашої землі від татарських набігів. У серцях героїв пульсує почуття синівської любові до Батьківщини. Козаки у повісті — захисники мирного населення, а не мстиві людці.

У фольклорному ключі подає автор образи запорожців, вони схожі на фольклорних героїв-богатирів. Наприклад, Семен Непорадний «згинає залізні штаби, а коня підіймає поперед себе мов барана». Учні наводять свої приклади.